Соціальна підтримка родин

Допомагаємо родині — знайти впевненість та підтримку у складних обставинах.

Для підтримки родин, які опинилися у складних обставинах, в Україні діє масштабна Всеукраїнська програма ментального здоров'я «Ти як?», ініційована Оленою Зеленською. Вона пропонує дієві психологічні інструменти для дорослих і дітей, які допомагають повернути відчуття контролю, знайти внутрішню опору та подолати кризу Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?».

Ось покроковий план та ресурси, які допоможуть вашій родині знайти впевненість та отримати кваліфіковану допомогу:

1. Куди звернутися за безкоштовною підтримкою?

Якщо внутрішніх ресурсів не вистачає, не соромтеся звернутися до фахівців. В Україні працюють цілодобові безкоштовні лінії підтримки:

Національна гаряча лінія: За номером 116 123 (з мобільного) можна отримати анонімну психологічну допомогу для дорослих та підлітків.
Підтримка для дітей: Дитяча гаряча лінія 116 111 надає психологічну та юридичну допомогу дітям та батькам.
Первинна медична допомога: Зверніться до свого сімейного лікаря. Більшість сімейних лікарів в Україні пройшли навчання за програмою mhGAP і можуть надати базову ментальну підтримку або направити до профільного спеціаліста.

2. Практичні кроки для відновлення впевненості в родині

Техніка «Коло контролю»: У складних обставинах ми часто панікуємо через речі, на які не можемо вплинути (глобальна ситуація, дії інших людей). Розділіть проблеми разом із партнером чи дітьми на дві групи: «Те, що я не можу змінити» та «Те, на що я впливаю прямо зараз» (що ми з'їмо на обід, о котрій ляжемо спати, як підтримаємо один одного). Фокусуйтеся лише на другому.
Щоденні сімейні наради: Створіть традицію щовечора обговорювати три хороші речі, які трапилися за день. Це допомагає змістити фокус психіки з тривоги на позитивні дрібниці.
Розподіл обов'язків: Навіть найменша дитина має відчувати себе корисною. Дайте кожному члену родини маленьку зону відповідальності (погодувати кота, скласти речі, налити чай). Це повертає відчуття контролю над власним життям.

Як батькам говорити з дитиною про переїзд і майбутнє

Починайте з того, що дитина вже знає й про що запитує. Молодшим дітям корисні короткі конкретні відповіді: "Ми переїхали, бо дорослі шукали безпечніше місце. Зараз ми живемо тут." Старшим можна пояснювати складніші рішення, визнаючи, що деякі обставини залишаються невідомими.

На запитання «Коли ми повернемося?» відповідь може поєднувати правду й підтримку: «Зараз точної дати немає. Ми стежимо за безпекою та будемо говорити з тобою, коли з’явиться нова інформація». Таке формулювання допомагає відрізняти наявні плани від припущень. Воно також не змушує дитину обирати між теперішнім життям і спогадами про дім.

Якщо дитина не хоче розмовляти, запропонуйте інші способи контакту: прогулянку, спільну справу, малювання, настільну гру. Дорослий може назвати помічене почуття без тиску: «Здається, ти сумуєш за друзями. Можемо поговорити або просто побути разом». Варто дозволяти і смуток, і задоволення від нового життя. Радість у безпечному місці не означає забуття дому, а бажання повернутися не свідчить про невдалу адаптацію.

Як адаптувати дитину на новому місці, якщо ви вимушено переїхали.

Вимушене переміщення — це зміна місця проживання під тиском небезпеки або обставин, які істотно обмежують можливість залишатися вдома. Воно може відбуватися всередині України або з перетином державного кордону. Дитина може проживати з родиною, з одним із батьків, іншими близькими чи тимчасовим доглядальником.

Адаптація сім'ї після переїзду (особливо якщо він вимушений) — це процес відновлення життєдіяльності на новому місці, де батьки є головною опорою для дітей, а їхній власний психологічний стан безпосередньо впливає на швидкість адаптації всієї родини.

За рекомендаціями експертів БФ «Голоси дітей» та дитячих психологів, процес адаптації родини варто будувати за кількома ключовими напрямками:

Ознайомлення з новим домом: Одразу після переїзду чітко визначте базові речі: де дитина спить, де їсть, які правила безпеки діють у новому приміщенні та кого з дорослих можна покликати на допомогу.
Дослідження мікрорайону: Разом із дітьми у позитивному ключі вивчайте простір навколо. Прогуляйтеся до найближчого парку, знайдіть ігровий майданчик, дитячу бібліотеку чи магазин із улюбленими смаколиками. Це повертає дітям відчуття контролю над ситуацією
Повернення домашніх ритуалів: Найкращі ліки проти стресу через невідомість — передбачуваність. Максимально швидко відновіть колишній режим дня та сімейні традиції: читання казок перед сном, спільні обіди, вечірні чаювання чи недільні перегляди фільмів.
Легалізація емоцій усіх членів родини: Переїзд — це криза. Дозвольте собі та дітям сумувати, злитися чи плакати. Проговорюйте це: «Нам усім зараз важко, і сумувати за старим життям — це нормально. Але ми разом і ми з усім впораємося».
Створення нових соціальних зв’язків: Дитині важливо взаємодіяти з однолітками для швидкої адаптації. Сприяйте знайомству з дітьми у дворі, відвідуйте місцеві розважальні чи розвиваючі центри.
Залучення до активностей: Якщо є потреба, відвідуйте заходи від волонтерів, арт-терапевтів або дитячих психологів. Це допомагає дитині м'яко інтегруватися у нову громаду.
Дозвольте дитині сумувати за домом. Важливо не знецінювати її почуттів. Фрази на кшталт «не плач, тут же краще» або «забудь про це, треба жити далі» завдають дитині болю. Вона відчуває, що її емоції неправильні, що вона сама неправильна. Натомість варто визнавати: «Так, тобі сумно. Так, ти сумуєш. Я розумію».

Найголовніший ресурс для дитини — контакт зі стабільними, передбачуваними, емоційно доступними та чесними дорослими.